Продовження “Об’єкту”. Поки що останнє. Тут можемо легко знайти вже знайомого нам героя по цій серії. Ну що сказати… То всьо читати треба…

Кожен завжди живе
на один раз більше

Я притулився до стіни і плавно по ній з’їхав. Груди пекли. Видно він таки глибоко мені всадив свої кігті. Підійшла та дівчина. Як її, Майка? Чи як там…. Не важливо. Сльози текли по її щокам. Вся косметика текла разом з ними. Вона підійшла, обперлась об стінку і так само з’їхала. Вона сиділа поруч і плакала. І здригалась. Що буде далі? Як це все закінчиться? Я повернусь назад?….
Кімната налилась відчуттям поразки. Вона танула в поразці. Кімната ненавиділа себе. Я це відчував. Дівчина трохи заспокоїлась. Тепер було чутно тільки рідкі схлипування. Я обійняв її. Вона була холодною. Як і все в цій кімнаті. Цікаво, а ще є хоч щось поза цією кімнатою? Все було так швидко. І так чесно.
Десь, на дворі, пішов дощ. Десь далеко. Запахло озоном. Чи це так пахне свіжість?
Метрів за п’ять лежала Марія. Я не міг на неї дивитись. Тільки не вона. Чому це трапилось? Чому це трапилось зі мною?
Трохи далі, в іншому кінці кімнати на дзеркалі, чи ,радше, в дзеркалі звисав Роман. Десь там, під тим розбитим вікном, валявся ще один. Здається, Платон. З вікна віяло дощем. Дощ залітав в кімнату, намагаючись чи то очистити її, чи добити. Вона була живою – ця кімната. Або мені це просто здавалось. Здавалось, що все навколо було живим. І помирало. Ще декілька хвилин назад я намагався грати в детектива. Тепер хочеться просто відключити свідомість. Може мені теж так кинутись через вікно?
Ні. Не треба. Пора вибиратись з цього жаху. Я піднявся, тягнучи за собою ту дівчину. В неї, був шок, тому ходити без допомоги ззовні було дуже проблематично. Прийшлось її підтримувати. Ми вийшли з номеру і почали спускатись в хол. Там нікого не було. Не було й звуків. Тільки дощ, який вже нестримно змивав все те, що було добре. Я допоміг сісти Майці на один з стільців біля парадних дверей, а сам відчинив їх.
На дворі лило з неба чимось схожим на дощ. Цей дощ був позбавлений смаку і дотику. Був тільки шум. А ще був голос. Цей голос належав комусь похилому. Голос щось казав про якусь платформу, людей, гроші і ще щось. Мені було погано чути через шум дощу. Голос щез. Він втопився в грандіозному гамі дощу. Дощу, який не мав дотику і смаку.
Все поплило. Так швидко і так смертельно. Дощ тепер був єдиним, що можна було осягнути в тих барвах, що почали штурмувати мене. Я глянув на Майку, в її очах не читалось нічого крім жаху. Істинного.
Це було схоже на народження світу. Чи його смерть. Яскраві відтінки усіх кольорів хвиля за хвилею штурмували мій мозок. Шум скінчився. Звуків не було. Я впевнений, що ніхто крім мене не бачив таких барв. Самі кольори несли в собі життя. Вони несли в собі свій світ.
Я думав, що осліпну. Я бачив сенс життя. Аналогів цьому нема. Я поринув туди з головою. Напевно я бачив народження нового світу, нового життя. Але… все погасло. За мить. Більше нема. Нічого. Може я помер? Може я не жив?…

***

Ніч була безмісячною. Місто накрив густий і байдужий до всього туман. Він сидів на стільці в повністю пустій кімнаті. В руці довірливо влаштувався Магнум. За цей тиждень він дізнався набагато більше ніж за все своє життя. Все було настільки поруч, що йому навіть в голову не приходило там шукати.
Руки тряслись. Револьвер вже довго чекав своєї участі. І як він міг так ошукатись? Він знав, все що зараз буде робити вже не раз робив. Пізнати й померти. Від перенапруги його вивернуло на блискуче чисту підлогу.
Світало. Він повільно підняв револьвер до скроні. В ту ніч в маленькому містечку Надія пролунав гулкий, надовго запам’ятований постріл.
…Багряна калюжа повільно розповзалась, все дедалі більше обхоплюючи холодне тіло. Тіло того, хто знав правду…

Кількома хвилинами раніше…
Ні, ні, все не так. Це не може бути так, бо ти не є ним. То просто…. не знаю…. Але ти, то не він. В тебе є життя, доля і , в решті решт, голова на плечах. Яка суть того, що ти зараз зробиш?
Я не можу опиратись. Цей весь бруд, що звалився на мене в вигляді кришталевої правди знищив залишки глузду. Я знаю вихід.
Ти бачиш тільки верх айсберга. Повір. Ми зможемо це подолати. Нас багато. Я вже знаю, шо буде, якщо ми не станемо єдиним цілим. Всі ми.
Гєна, твій план провальний, хто б ти не був. Я не розумію хто ти, не розумію, як опинився в мене в голові і чого від мене хочеш. До того ж ти з’явився не набагато пізніше цієї історії мене в мені.
Та зрозумій, всіх нас використовують для єдиної цілі. І якщо все успішно, то скоро світ зміниться. І ти знаєш, в яку сторону.
Послухай ти, такі як я, не мають жити, бо і так вже багато суттєво-нестабільного було влаштовано – він витягнув з-під куртки пістолет і зарядив. Штукенція спокусливо клацнула – Коли я дивлюсь в дзеркало, я бачу тільки образ поважної в місті людини, ляльку, якою керують заради успіху і процвітання певної верстви населення.
Такі як ти повинні жити лише тому, що знають, ким вони є насправді. Тут, у нас, зовсім інші приорітети, і те, що ти пізнав перекинуло тебе відразу на декілька сходинок. Стартування цих платформ викликало дуже велику нестабільність у нас. Як кажуть – «Останній ворог людини – вона сама». Якщо не буде нічого зроблено, то не залишиться від вас там так само нічого, як і від нас тут. Все стало настільки серйозним, що нам тут не до іграшок. Думаєш, з тобою оце так хтось говорив би по півтори години? А знаєш, який це колосальний викид псіонічної енергії?
Тоді повернемось наперед. Хто ти?
Зараз для тебе це складно. Мене сміливо можна називати нічим.
Чого ти від мене хочеш?
Віри
Навіщо?
Жити хочу і помсти. Для тебе це означає – спасіння людства.
Навіщо мені їх спасати? Вони нічим не краще мене.
….. Значить на цьому й покінчимо. Знай, не навчившись вірити, ніколи не помреш. Тепер можеш бути вільним. Стріляй. Боягуз.

Він виходить через вибиті двері, переступаючи повз тіло молодого парубка, який щойно намагався його вбити.

Це твоїх рук справа?
Майже. Наш зв’язок був зафіксований. Тут недалеко є потужна база детекції і одна з платформ по сумісництву.
Але якщо вони знають про вас, то чому запускають платформи?
Про нас вони знають ще менше ніж ти. Ну то як?
Я в справі.
Добре. О шостій з залізничного вокзалу стартує потяг до Харкова. Вийдеш потім на наступній зупинці.

Все написане вище є продовженням того що було написано раніше
Елементи всієї сторі присутні в кожному оповіданні
За хронологією це – останні події
Дата виходу: 15.03.08
Озирніться довкола
Щасти

Олександр Ємець

переглянуто 4307 разів 792 користувачами