Кажу відразу – хто приймав в цьому участь – нікого зачепити не хотів) Просто захотілось чогось приємного і світлого. Як на мене – вдалось. Повторюю прохання – яйцями не кидати :)

Сиджу на лавці. До речі, гарній, приємній на дотик, чорно-білій лавці. Через хвилин п’ять підходить Льоха-космонавт з двома Оболоньками. Видає мені пиво, передчасно
- Де був так довго?
- Та черга. Ну блін же ж і понаприїжджало всяких… об’єктів.. [ робить злий вигляд обличчя, хоча насправді йому дуже навіть на них пофік ].

Я знову не помічаю, як ЛеґсійҐо [ Так сам себе частенько кличе ] відкриває свою пляшку. Власну я відкриваю, як завжди, персональною відкривачкою. Оригінал пра’?
- Так що ти хочеш?
- Зібрати вас всіх. Подивитись шо з того вийде.
- Нафік воно тобі впало?
- В двух словах – вроджена академ. Цікавість
- Бльо-ооо, чуваґ, було б більше толку якшо б ми на рєпу до мене завалили.

Діалог обривається з появою на вулиці афроамериканця, вдягненого так само, як Лоуренс Фішберн, коли грає детектива. Мужик тримає напрямок в керунку величезного рекламного дисплею, який, між іншим, був вимкнений. За хвилю дисплей оживає і на екрані з’являється дівчина в поштовій формі, до нас спиною, яка якраз розносить пошту по ящикам. Так само як і ожив, дисплей гасне. Дядько зупиняється. Дивиться на вимкнений рекламний дисплей, повертається на сорок п’ять і зникає в найближчому темному провулку, перед тим дивно погледівши на ліхтарі на дорозі, що вже встигли загорітись. Вулиця пустіє. Не люблю коли на вулиці нема руху.

- Це він? Схожий…
- Ога. Сам не чекав)

З того ж самого провулку, в якому зник детектив, виходить Сергій-куря. Несе з собою три пляшки Львівського.
- Ну от бачиш? Підтягуються….[ Зрадницьки посміхається]
- Слух, а може під Арку підемо?
- Не матюкайся

Лавка у мене класна. Її завжди обсідають Деталі. Це маленькі створіння, які міцно зв’язані між собою ниточками, на кожній з яких написано «логіка». Деталі на зріст дуже маленькі, тому часом людина може не звернути на них увагу. На вигляд вони схожі на маленькі п’ятикутні зірочки, що завжди в гарному гуморі [Зараз якраз підморгують]
З-за провулку [з сторони Макдональдсу] прямує дівчина. Ріст – 173см, темне волосся і темно-карі очі, які доволі успішно зачаровуються, якщо на них довго дивитись.
Я встаю, беру дівину за руку і представляю тим, хто залишився сидіти: «Знайомтесь – Дівчина на ім’я Кохання»

Дивлюсь на годинник – 23:58.
- Ну все, зараз почнеться.

Поза лавкою почав активно збиратись народ. Хтось – подивитись на щось новеньке, а хтось – просто відтягнутись, тягнучи за собою ящики пива. Публіка збирається доволі різношерста. Хто навіть приносить професійні відеокамери.

- А ти знаєш, шо космонавти насправді не літають в космос?
- Так, я чув про телепортацію.

00:00

Дуже швидко до лавки підлітає та, що шукає Щастя. [ Вибачте за запізнення]

Починається процесія. На вулиці з’являється натовп [ Напрям від центру (Макдональдс) до розвилки з рекламним ящиком] і починає повільно ворушити в кінець вулиці, при цьому тулячись друг до друга і жмурячись через спалахи фотокамер. І не дивно. За кілька хвилин ті звикають до цієї надмірної уваги і навіть починають роздавати автографи. Ще трохи і вони почувають себе вже повністю розкуто. Роман, Платон і Дімка фліртують з журналістками, Майка, та що Звенигородська розказує кореспонденту «1+1» про те, що «Ємець зовсім не поважає мій талант і спеціально відштовхує на другий план». Трохи далі, тримаючись за руки, йдуть Юля Перепілка (Ангел) і її хлопець Ярослав Вишенька [Вгадайте де зустрілись]. Попереду всих широко крокує Леонід Галушка[ В деяких місцях ще залишилась зелена фарба]. Десь в натовпі другорядних [ але не менш важливих ] героїв втратився, забиваючи буль, Геннадій «ghost» Сонечко. Процесію закриває ще одна пара, яка теж зустрілась при зйомках: Валентина Караєва та Володимир Довжин. Гарні актори. Талановиті. Хто сумнівається – може ще раз переглянути соціальну стрічку «Все».
Про себе ж занотовую, що багато хто не з’явився.

За пів години всі вже починають розходитись. Не знаю хто ти, дорогий друже, що поставив нам до лавки ящик пива, але велике тобі людське дякую за це.

- Гарно посиділи. Коли наступного разу виберемось?
- Навіть не знаю. Літо прийшло. Пора починати…

переглянуто 14431 разів 1702 користувачами