Сторі про студентів на сесії. Про політику. Про нас з вами в цьому світі. І про гарно хлопця Банзая. посмертно

Здраствуй Мама, плохие новости
Герой погибнет в начале повести
И мне остануться его сомнения
Я напишу о нем стихотворение…
Zeмфира

LeZo: Щойно заточив пуху на +12! Віриш? хз як вийшло, Але…Йа Ктулху!! Тепер всіх розірву))
Banzaj: омг, чувак, подумай про сесію хоч, тебе ж нафік випруть.
LeZo: Ну ти й нудний, банзай. Ще вісім днів сесії, все встигну
LeZo: Ну, приємно залишатись, я в пвп.*CRAZY*
LeZo покидає канал
Banzaj: Ти б краще дівку собі знайшов…:(

Андрюха завжди був підірваний. Та ще й траву під настрій покурював. Голландську. Не знаю як, та він це нікому й не розказував, та траву ту він отримував не аби як, а в конвертах з дистрибутивами Ubuntu. Ну що вам сказати… це не наші бур’яни.
А тепер ще й L2. Хто зна що його більше розбирало – його успіхи в цій mmorpg чи власноруч написаний емулятор під коханий дистро. В двух словах – нема пацана.

Я мав іншу пасію. Я любив споглядати за першим світлом дня. Раніше з вином та сигаретою, зараз – з вином чи пакетом барбарисок. Звідси й прізвисько. Хоча, може ще й Дереш постарався. Ми з LeZo’м вчились на четвертому біохімічного. Такі ж по своєму відірвані від світу оточуючого і поглинені проблемами насущими. І не смішіть, сесія тут ні при чому.
Пішов на кухню зробити собі кави. За ніч дев’ять лаб мають бути готовими. І дарма що зараз тільки друга дня. Зайшов на кухню, поки грівся чайник, відмив улюблену філіжанку з написом « Так, Ющенко». Як завжди, три чайні кави і одна цукру. Залив окропом. Підійшов до вікна. По вулиці шикарно йшли фаланги всіляких мусорів і іншої сволоти. А, точно, сьогодні ж Буш приїжджає. За звичкою зробив ковток цієї липучої рідини. Ги, параноїдальний американський вилуп…
Пролунав постріл, звук розбитого скла, сильний удар в груди, секунда нерузімння, пекельний вогонь легень, падіння на підлогу, розбита чашка кафи, затемнення, куліси.

511 16
5 20 337
712 19
2000047 ©

Не піддавайтесь провокаціям
LeZo

Існує тільки те, що має сенс для нас. Все інноваційне породжує в нас страх, а отже, не має права на існування. Події, які не здійснюються – це те, що могло змінити наше життя. Утилізуються всі, хто мають силу вирватись із трясовиння сирої сірості. Урбанізуються всі, хто підкорюється відразу.
Десь там, в черговому вигаданому світі ми знайдемо спокій. Може навіть Утопію. Щастя ніколи не буде досягнуте реально, бо це не вигідно тими, хто керує натовпом, а отже нами. Ніхто ніколи не вирветься з цього замкнутого кругу, бо в країні сцикунів та інвалідів героїв немає. Останній герой вилетів в космос.
Політики обіграли всих. Двадцять років вони промивали нам мізки, що в решті решт таки мало успішний результат – ми стали сірими навіть на колір. Краіною, в якій живуть зомбі легше керувати.

Якшо ти будеш боротись – ти будеш придушений
Якщо ти не будеш боротись – ти будеш придушений
Як любив казати Банзай – «Велкам ту зе ріал ворлд, Ніо»

Зірки, що нас гріють. Затягнуті плівкою звичайності, ми так сумуємо за ними, коли небо затягують сумні темні хмари. Відчуття меланхолії. Таке приємне відчуття безвиході. Хочеш – можеш раз і назавжди втопитись в цій екзистенції відчаю.

Там де порожнеча є найвеличнішою красою, а помірні ритми серця зникають під неймовірним ревом тиші, там ми знайдемо себе.

переглянуто 10796 разів 1192 користувачами